Годинник
Наш опрос
Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
Головна » 2008 » Вересень » 17 » ЯКОЮ ДОРОГОЮ ПІДЕМО НА ГУСТИНСЬКИЙ ЯРМАРОК?
17:24 ЯКОЮ ДОРОГОЮ ПІДЕМО НА ГУСТИНСЬКИЙ ЯРМАРОК? |
СВЯТА ОБИТЕЛЬ
Почалося все із 1600 року, коли здійснився сон афонського ченця Іоасафа і він заснував на землі князів Вишневецьких Густинський Свято-Троїцький монастир. Серед густої діброви на острові під назвою Густинь Іоасаф зі своїми учнями встановив хрест і оголосив про заснування чернецької обителі. Незабаром сюди позбирались різні люди: і старі, порубані ворожими шаблями козаки, і вчорашні купці, і люди, яким просто відкрилося Слово Боже. Вони долучилися до побудови монастиря і стали його першими ченцями. Жителі навколишніх сіл стали їм допомагати: приносили їжу, гроші, матеріали для будівництва. Ченці ж збирали їх дітлахів і вчили читати. 1614 року з побудови невеличкої дерев’яної церкви на честь Святої Трійці розпочалося офіційне існування монастиря. Пізніше святитель Ісая Копинський переніс з Густині до Ладана Троїцьку церкву, а на її місці збудував набагато більшу і красивішу.
Під самісінькими мурами святої обителі на Трійцю і на Успіння Богородиці стали збиратися ярмарки, з яких монастир мав неабиякий зиск.
1799 року після указу Катерини ІІ Густинська обитель була ліквідована, а 1844 року за єпископа Полтавського і Переяславського Гедеона відновлена.
ШЕВЧЕНКОВИМИ СТЕЖКАМИ
Якраз 1845 року на Прилуччину завітав Тарас Григорович Шевченко, маючи за мету змалювати історичні архітектурні пам’ятки древньої Густині. Свої враження описав у російській повісті “Музикант”. Він працював у Густині увесь день. Потім, як розповідали очевидці, пішов через гать, що пролягла через удайські плавні на Валки та Боршну до Роменського поштового тракту. У Валках, на околиці села, Шевченко зайшов у шинок до Омелька Cамійленка. Там повечеряв і випив чарчину. Під боршенськими вітряками, відпочиваючи, він довго сидів у задумі, а потім, мабуть, щось згадавши, зробив запис олівцем прямо на обшивці млина. Може, то були ніким незнані поетичні рядки?
На той час унікальний архітектурний ансамбль монастиря становив собою суцільну руїну. Густинська гребля давно не підсипалася і була розмита весняними повенями. Стара гребля відновлена пізніше під керівництвом Нектарія. Тоді ж було поновлено старий сад біля монастиря, закладено парк біля мурів, на території обителі розбито квітники, споруджено альтанки з доріжками та зручними лавами. Богомольців перед монастирем дивував чудернацький сонячний годинник. Густиня знову чарувала своєю красою. Знову, як і сотню років тому, під її стінами почали збиратися велелюдні, гомінкі та барвисті ярмарки. Знову, як і колись, неземною красою сяяла ікона Густинської Божої Матері, яку урочисто виносили з церкви і ставили у капличці посеред ярмарку.
ІСТОРІЯ ГАТІ
Саму ж греблю дозволив насипати Вишневецький у 1636 році. Але тоді трапилося нещастя і монастир згорів дотла, як свічка. Згарище було настільки жахливим, що ігумен Іринарх, поставлений митрополитом Петром Могилою, вирішив відбудувати монастир на новому місці, ближче до гаті, що вела через Удай до Роменського шляху. “Согласно универсалу Б. Хмельницкого от 15 мая 1655 года, крестьянам сел Боршна, Валки, Полова приказывалось гатить греблю Густынского монастыря» (за архівними матеріалами).
Гать, розмиту весняними повенями, жителі навколишніх сіл мали підсипати кожної весни. Про це ще згадує старожителька села Боршни Надія Косаренко. З дитинства вона запам’ятала розповідь старих людей, що гребля будувалася впродовж 20 років. Гать насипалася привізною глиною, яку брали з круч, що були колишніми берегами річки Удай. Возили глину волами та кіньми, баржами. Частину землі брали в урочищі Лабунське, возили з урочища Довге.
У місцях, де били потужні джерела, що живили річку Удай, були побудовані мости, бо потужна течія розмивала насип. Таких мостів було шість: чотири великих та два місточки. Маленькі – довжиною 4-5 метрів, два найбільших – по 16 метрів, ще два – по 8-9 метрів довжиною. Глибина річки під великими мостами досягала 11 метрів (зі спогадів старожилів). Для будівництва мостів використовували дуби, які росли неподалік греблі в урочищі Дубовковщина. Як свідок тих часів - один із дубів і досі росте на присадибній ділянці жителя села Валків Миколи Багмута. Вся гребля з обох боків була обсаджена високими, розлогими вербами. Кожного року старі дерева випилювалися і насаджувалися нові. Висота греблі сягала трьох метрів, на гаті могли розминутися дві підводи.
Церкву Успіння Богородиці збудували на гроші прилуцького козака Желєзняка. На честь її освячення 15 серпня 1622 року у Густині вперше відбувся ярмарок. Тривав він з 1 по 16 серпня (за старим стилем). Проходив ярмарок на вигоні Крива Слобода. До 6 серпня сюди зганяли і продавали отари овець, а після 6 серпня –велику рогату худобу та коней. Робилися накриття, харчевні, їдальні. Приїжджали люди з навколишніх губерній. Будували мануфактурні, галантерейні, іконописні, трикотажні ряди. Тут продавалися кролевецькі рушники, головні убори. Поряд - ряди шкіряних виробів, кінської збруї. Багато меду, цукерок, пряників, продавали борщі, супи. Були ряди з різною рибою, оселедцями.
З ПЕРЕКАЗІВ СТАРОЖИЛІВ
На перехресті дороги Ромни-Київ стояв великий дубовий хрест. А на ньому - невелика ікона Божої Матері.
В’їжджена дорога вела на Густиню, Криву Слободу і не тільки. Цією дорогою везли у Боршну до млинів збіжжя, а верталися з борошном, крупами, висівками (звідси походить і назва села). Двічі на рік, на Трійцю і Успіння, рух на шляху особливо пожвавлювався. Звідусюд, задовго до ярмарку, з’їжджалися купці, мануфактурники, майстровий люд, селяни. Хто кіньми, хто волами, а хто й пішки. Ще з дороги подорожні бачили млини, ошатні обійстя місцевих жителів, а далі – ставок, обсаджений розлогими вербами, де із заростей осоки на чистоводдя випливали гуси та качки. Ніхто не міг проїхати мимо цієї краси. Ярмаркові відпочивали тут, напували коней. На великому вигоні по обидві сторони дороги стояли вітряки. Далі дорога пролягала мимо шинка Олекси Смоли. Тут можна було підкріпитися, почастуватися духм’яним, настояним на травах, чаєм. Звідси дорога спускалася різко вниз. А на перехресті доріг Прилуки - Густиня стояла невеличка церква Петра і Павла. Повз неї ніхто не проходив мимо. Усі заходили і ставили свічки, молилися, аби Всевишній беріг у дорозі. Вже звідси, від церкви, погляду подорожнього відкривалася панорама на Густинський монастир. Було видно куполи церков, чути дзвін. А з Ковороту, що біля гаті, доносивлися гамір, крик, веселі циганські пісні.
Як згадує Г.Онохрей, «…на ярмарку можна було купити все. Нас, дітей, найбільше ж цікавили солодощі. Бабуся в суботу пекла хліб, варила “мундірку”. Складала все до кошика, а вранці рано мене вдягали у вінок зі стрічками, вишиту сорочку і ми йшли з мамою греблею на ярмарок. Там вимінювали продукти на одяг та цукерки, найбільше я любила гербовий пряник».
Ярмаркова площа не могла вмістити величезну кількість людей. Частина бідніших подорожніх зупинялася в урочищі “Коворот”, звідки починалася гать через Удай.
Г.Кисіль згадує: “Жили ми недалеко від греблі, що вела на Густиню. Ще за місяць до початку ярмарку нашою вулицею їхали вози горщечників, обплетені лозою. Господині виходили з дворів, вибирали макітри, горшки, глеки. Кожен коштував стільки, скільки вміщував зерна. Ближче до початку ярмарки Коворот наповнювався сміхом, криком, піснями циган. Більшість циганських кибиток зупинялася саме тут”.
У Густині, на Кривій Слободі, було 6 колодязів. За час проходження ярмарку воду з них випивали, а потім брали з Удаю. Для підтримання порядку на ярмарку постійно знаходився урядник.
ГАТЬ СЬОГОДНІ
Її не впізнати і не порівняти. Висота не більше, ніж півметра, ширина – близько восьми метрів. Джерела, що живили Удай уздовж гаті, замулилися. А там, де були великі мости, джерела ще живі, і глибина русла навіть у посушливе літо сягає 4-5 метрів. На цей час від одного з мостів залишилося лише декілька паль. Влітку, коли Удай міліє, їх можна побачити з берега.
До 90-х років минулого століття місцеві жителі використовували для опалення домівок вербу і верболіз, що росли по обох боках гаті, а траву косили на сіно. З підведенням же блакитного палива гребля перестала розчищатися, поросла осокою, ожиною, очеретами.
Надія Косаренко, мабуть, остання, хто знає точно, де розпочиналася гать. Її оселя й нині межує з цим історичним шляхом.
У Густині через Варваринські ворота ми вийшли на Ярмаркову площу, яка займає територію близько 15 га. Сьогодні це доглянуті монастирські ділянки з городиною. Звідси ми пройшли по колишній Кривій Слободі і спустилися до старого Удаю.
Знову, як і колись, тут, поміж кручами, лине дзвін, а куполи церков віддзеркалюються у водах і небесах. І йдуть люди, йдуть... шукаючи свої шляхи і стежини до Бога.
|
|
Переглядів: 1393 |
Додав: jurnalugy
| Рейтинг: 0.0/0 |
Внимание, вся информация размещена на сайте пользователями, поэтому владельцы сайта не несут ответственности за правдивость, валидность, степень контрафактности. Администратор (реклама, претензии) e-mail: admin@....  , ICQ: 666....  . |
Форма входа
Календарь
Друзья сайта
» Друзья
» Друзья
» Друзья
|
Головна сторінка
Каталог файлів
Форум
Правила
Інформація про сайт
RSS 2.0
