ПРИЛУЦЬКИЙ ЯРМАРОК ОЧИМА МАЙБУТНІХ РЕДАКТОРІВ !!!

Євгенія АНДРОСОВА: «РУКАМИ ЮНИХ МАЙСТРІВ»
– Безумовно, більшість ярмаркуючи звернула увагу на виставки живописних полотен, ви-ро¬бів з дерева і кераміки, вишивок барвистими нитками і бісером. У виставці панно з при-родних матеріалів активну участь взяли школи Прилуцького району. Судді, які визначали переможців, не могли зійтися в тому, хто зайняв перше місце. Бо зробити це неможливо: майже всі роботи – найкращі. Досить назвати хоча б рукотворні шедеври колективів Ру-дів¬ської, Канівщинської, Подищанської шкіл. А які чудові композиції з української історії, з українського буття-побуту та українських казок і легенд стрічали учасників ярмарку!.. Багатьом хотілося навіть сфотографуватись на згадку чи то з родиною козака, чи то з гарматою, а чи просто з бичком-третячком…
Роман ВАСЬКО: « РЕПУТАЦІЮ ПІДМОЧИЛА НЕБЕСНА КАНЦЕЛЯРІЯ»
– Найбільше на ярмарку сподобалось те, що наші рідні Прилуки стають містом європей-ського рівня. У торгових палатках можна було купити все, що тільки душа забажає. Пора-дував і просто шикарний концерт. Жаль, що в свято недоречно втрутилась небесна кан-целярія: підмочила його дощем. А найбільшу відразу викликали засмічені мало не по кіс-точки вулиці…
Віталія ДІДЕНКО: «…І ЯК П’ЯНЬ ПОПОВЗЛА»
– Нарешті, в наші Прилуки прийшла цивілізація. Класний ярмарок – скажуть вам мало не всі. Але ж не всі вели себе на ньому цивілізовано. Ті побились, ті порізались. Найжахливі-ше, що не обійшлося без вбивства, без криміналу. Отож гостям наше святкування запам’я-тається не тільки радістю і захопленням, а й прикрощами. І як культура прийшла в місто, і як п’янь поповз¬ла…
Ольга КУРИЛЬОВА: «ЧОМУ СТРАЖДАЄМ ЧЕРЕЗ ФРАНЦУЗІВ?»
– Останнім часом мало не кожного дня ллють дощі. Не обминули й ярмарок. Кажуть, усе це – через французів, які вивели на орбіту супутник, щоб притягував хмари… Аби не ги-нули люди, не було пожеж від спеки. Тепер вся Європа страждає від повеней та холоду.
Вікторія ДЕРЕВ’ЯНКО: «І ЛЬВІВСЬКІ ВИШИВАНКИ, І КЕРАМІКА З ОПІШНІ…»
– Дивно було побачити поряд у Прилуках і вишивки зі Львова, і кераміку відомих опіш-нянських майстрів з Полтавщини, і вироби звідусіль, різьблені з дерева та плетені з лози, і затійливі прикраси з бісеру… Навіть обійти й роздивитись усе було непросто. Сподобався також концерт – справжній творчий марафон. Дехто й обідав біля сцени, й вечеряв там, благо забігайлівок було повний парк.
Лариса ЛАВРЕНЧУК: «НЕ ОБІЙШЛОСЬ БЕЗ КОНФУЗІВ»
– Про те, що ми бачили на ярмарку, можна говорити багато – було безліч позитиву. Але не обійшлось і без конфузів, про які прикро згадувати. Взяти хоча б тривіальне сміття. Повна урнізація центру міста не допомагає. Написи на урнах «Дякуємо за чисте місто» просто то¬нуть у сміттєвих завалах. Часом люди навіть у порожню урну не кидають непотріб, смі¬тять, де прийдеться. Невже правду кажуть – це такий уже непоборний прилуцький мен¬та¬лі¬тет?
Ярина ІСАКОВА: «А ЩЕ БАГАТО КРАЛИ»
– Незважаючи на негоду, ми дуже задоволені концертом, виступами Олександра Понома-рьова, гурту «Авіатор», інших виконавців. Гарно малював шаржі заїжджий художник. Спо¬добались і виставки-продажі різних виробів, прикрас, сувенірів. Особливо – вирізанки з дерева. Частіше б влаштовувались такі прода¬жі. Але стало якось прикро за всіх нас, що майстри нарікали на кра¬діжки товарів. Думаю, все це тому, що багато було п’яних.
Олександра КОТЕЛЕНЕЦЬ: «МІСТО КИПІЛО, ВЕСЕЛИЛОСЬ» 
– Приємно, що стільки прапорів до нас у гості… І з Росії та Білорусі люди приїхали, з По-льщі та Вірменії, з Литви та Швеції, навіть з Канади. Настрій учасників мітингу підтриму-вали з головної сцени і сценічних майданчиків аматори та майстри мистецтв України і за-рубіжжя. Все місто кипіло, шуміло, веселилось. Треба було подивитись на молодь, та й на старших, під час піротехнічних шоу – очі аж горіли завзяттям.
Анжеліка КОБЕЦЬ: «ДЕ ВИ БУЛИ, ГОЛУБИ, КРОЛИКИ?..»
– Погано, що не було майже стрілочок-вказівників, де що знаходиться на ярмарку. Я так і не знайшла, наприклад, де виставлялись домашні тваринки, птиця, а так хотілось подиви-тись… Сподобались моделі автомобілів та мотоцикли в натуральну величину, вирізані з дерева, але на диво взагалі-то менше, ніж торік, було різьблених виробів з деревини. Для мега-ярмарку, як анонсувався Перший міжнародний, слабувато, біднувато виглядали й тор¬гові ряди.
Наталія БОЙЧЕНКО: «Я ОЧІКУВАЛА БІЛЬШОГО»
– Ярмарок таки викликав фурор у місті. Людям не завадили прийти в центр ні дощ, ні хо-лод. Щоправда, багато хто йшов на гурти «Світязь», «Авіатор», на Олександра Понома-рьо¬ва та інших виконавців. Ну, й торгували-купували, звичайно, просто блукали та ловили гав, уїкендували і пили по чарці під дорогуватий шашличок та недешеві варенички... Од¬нак нічого надто нового на ярмарку я не побачила. Можливо, що очікувала більшого.
Катерина КУЛІШ: «ДИВИЛИСЬ КОНЦЕРТ В ОЧІКУВАННІ ФЕЄРВЕРКУ»
– Стільки почесних гостей приїхало до нас на ярмарок – аж лоскотно було на душі від гор¬до¬щів за своє місто. Звучимо на всю Україну, виходимо на європейську стезю? А ще при¬ємно було в нас тут уживу по¬слухати прилуцьку киянку Торі Джой, дует «Доміно» та гурт «Авіа¬тор», поаплодувати Олександру Пономарьову, подивитись на багатьох інших. В очі¬куванні святкового феєр¬верку та лазерно-піротехнічного шоу і… незважаючи на дощ.
Тетяна ХАЛИМОН: «СОРОМНО ЗА ТИХ, ХТО СМІТИТЬ»
– Прилуки піднімаються на високий щабель – незаперечно. Тут народилось і працювало ба¬гато відомих людей, і вони не переводяться. Але треба, щоб усі були патріотами міста чи хоча б не псували його вигляд. Соромно за тих, хто понакидав стільки сміття… А при-ємне враження справив гала-концерт зірок української естради, співаків-гостей із зарубіж-жя. Особливе спасибі Олександру Пономарьову.
Оксана ГОМОН: «А КОМУСЬ ЦІ ДНІ КОШТУВАЛИ ЖИТТЯ»
– Для когось ці ярмаркові дні були радісними й справді святковими, а для когось – остан-німи в жит¬ті. Кажуть, двоє друзів добре випили й посварились. Розійшлися на емоціях. Не пробачив¬ши образи, один з них вирішив розібратись до кінця. Взявши ніж, пішов мсти-тись… дру¬гові. Страшна це річ – помста, а наслідок незміримий – смерть. Як це часто бу-ває, що хо¬роше свято приносить більше шкоди, аніж користі. Тож чи потрібне таке свя¬то – з гірким присмаком горя?..